Сказати, що Ірина Терьохіна після закінчення школи фанатично бажала працювати в міліції, було б неправдою. Просто ще підлітком вона твердо вирішила, що юриспруденція – це важлива та цікава справа, і її настільними книгами, до подиву подружок, стали Кримінальний кодекс і Юридична енциклопедія. Подальше життя так і пішло без зигзагів по вже вибраній колії. Отримавши 2002 року в Донецькому інституті підприємництва спеціальність юриста, Ірина, не роздумуючи наділа міліцейські погони. Це не стало несподіванкою для батьків, вони з повагою віднеслися до вибору дочки, лише дідусь про себе бурчав, мовляв, не жіноча це справа, але потім змирився, просив лише не розповідати йому «ужастиків».

Починала Ірина дізнавачем Красноармійського райвідділу міліції, а через рік очолила вже само відділення дізнання. Вона відчувала себе на своєму місці, тому бажання працювати було величезним. Старанність та невгомонна працездатність, не покладаючи рук, «ліпили» авторитет молодого офіцера. Ще через рік Ірину Євгеніївну запросили в слідство, а через шість місяців її призначили на посаду старшого слідчого Селидівського міськвідділу міліції. Керівництво їй доручає розслідування найтяжких злочинів, знаючи, що вона впорається краще, ніж хтось інший.

А справи були різні. Самим трудомістким в своїй практиці Терьохина називає розслідування шахрайства, скоєне охоронцем однієї з філій відомого банку. Йому інкримінувалося 90 (!) епізодів, і працювала тоді ціла слідча група. Якось вийшло, що в цій фінансовій установі охоронець виконував не лише свої прямі обов'язки, але й в «навантаження» приймав від населення вклади на їх розрахункові рахунки з внесенням даних до ощадних книжок. Приймати, то приймав, але грошову масу акуратно складав собі в кишеню. Грім пролунав, коли прийшла одна з його клієнток, щоб зняти готівку. Коли порушили кримінальну справу, слідчі тільки й встигали приймати потерпілих. Підозрюваний, правда, тоді швидко перейшов на «нелегальне положення» і затримати його змогли тільки через рік.

Ще одну кримінальну справу, що вибивається з низки звичайних, Ірина Євгеніївна розслідувала зовсім недавно. А мова йде про спричинення 40-річному дончанину ножем тяжкого тілесного ушкодження 17-річною мешканкою Селидівського району. Не дивлячись на те, що дівча признається в скоєному ( начебто захищала свою подружку), потерпілий геть відмовляється від такої інтерпретації отриманого поранення, з його слів, він просто йшов біля водоймища, спіткнувся, впав на гостре. Проте проведена експертиза суперечить свідченням потерпілого, і над його юною знайомою нависла загроза отримання чималого терміну позбавлення волі. Цікаво, яке рішення винесе суд.

Якісна робота Терьохіної І.Є. не залишається непоміченою. Окрім відомчих відзнак, 2005 року Указом Президента вона була нагороджена медаллю « За працю і звитягу”. А двома роками пізніше стала переможцем обласного конкурсу „Молода людина року” серед правоохоронців.

Коли у Ірини Євгеніївни питаєш про її особистий час, вона злегка посміхається, напевно, це недоречне питання для слідчого, у якого робота – це і є життя.

- Раніше було моральне складніше, - говорить капітан міліції, - приходиш додому, як правило, об одинадцятій вечора, а до дверей мчиться тільки кішка Леля, «лаючись» за довгу відсутність. А зараз зустрічає улюблений чоловік Євгеній. Правда, перший час і він не міг звикнутися з тим, що мене можуть викликати на роботу у будь-який час доби, поки я не запропонувала йому поїхати вночі на скоєне вбивство. Відмовився, тепер тільки співчуває й жаліє, і з ним я по-справжньому відпочиваю душею.

Звичайно, є й інші негативні моменти в роботі. Одним з них Ірина Терьохина називає практику очорнення підсудним слідчого, що вів його справу, в суді. Позиція винного ясна, він використовує всі можливі способи, щоб піти від покарання або його пом'якшити. Але всьому має бути межа. Із слів Ірини Євгеніївни, під час розслідування у неї практично завжди складаються довірчі стосунки з «підопічним». Той щиро все розповідає, не чинить перешкод під час слідчих дій, зате в суді все перевертає з ніг на голову - я ні в чому не винен, не признавався, нічого не підписував, й взагалі, слідчий застосовувала недозволені методи психічної або фізичної (!) дії. - Дуже принизливо себе відчуваєш, коли на судовому процесі у якості свідка розповідаєш, що «поводилася добре» з підсудним. Хоч би раз покарали лиходія за наклеп, тоді й іншим не кортіло б, - нарікає старший слідчий.

Але не дивлячись на всі нюанси в професії, а де їх немає, капітан Терьохина любить свою роботу, готова віддавати їй всі свої сили і знання, готова в кожному злочинцеві розгледіти іскорку доброго початку і достукатися до глибин його душі.

Ірина Гриновецька
ВЗГ ГУМВС України в Донецькій області